Agnir (Message Wall | внесок) Немає опису редагування Мітка: rte-source |
Немає опису редагування |
||
| (Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача) | |||
| Рядок 45: | Рядок 45: | ||
* [[Вічнозелений гай]], на вівтарі; |
* [[Вічнозелений гай]], на вівтарі; |
||
| − | * Південніше [[Колегія |
+ | * Південніше [[Колегія Вінтерхолда|Колегії Вінтерхолда]], біля руїн [[двемер]]ів і нижче, у сумці 2-х [[скелет]]ів біля води. |
== Зміст == |
== Зміст == |
||
| Рядок 262: | Рядок 262: | ||
Що влади Короля Хробаків ніхто із смертних не пізнає! |
Що влади Короля Хробаків ніхто із смертних не пізнає! |
||
| + | <!--Interwiki links--> |
||
| − | |||
| + | [[en:Mannimarco, King of Worms]] |
||
| − | |||
[[de:Mannimarco, König der Würmer]] |
[[de:Mannimarco, König der Würmer]] |
||
[[ru:Маннимарко, Король Червей]] |
[[ru:Маннимарко, Король Червей]] |
||
[[es:Mannimarco, rey gusano]] |
[[es:Mannimarco, rey gusano]] |
||
| + | [[pt:Mannimarco, Rei dos Vermes]] |
||
| + | [[fr:Mannimarco, roi des vers]] |
||
Версія за 11:57, 28 листопада 2019
Місцезнаходження
- Храм Прикликателів Ночі, у кімнаті з лабораторією;
- Вічнозелений гай, на вівтарі;
- Південніше Колегії Вінтерхолда, біля руїн двемерів і нижче, у сумці 2-х скелетів біля води.
Зміст
Маннімарко, Король Хробаків
Хоріклес
О, Артейум, священний острів! Тут чаклунством насичене повітря,
І серед домів, і між квітів грає вітер південний,
Спускаючись із зелені пагорбів під піну хвиль безмежних,
Весна під зведенням палаців туманом солодким тане.
Цей острів орден мудреців від очей чужих ховає:
Великих таємне зібрання мужів, що славні благородством.
З падіння Реманів коли минуло двадцять дюжин літ,
Студентів пара почала у мудреців своє навчання.
У першого душа світла, другого мучають сумніви:
І Маннімарко пізнавав глибини древніх фоліантів,
Він смерті тайни осягав шляхами некромантів.
Прельстився владою тоді він, не милим стало йому світло.
А друг його, Галеріон, був доброю вдачею славетний він,
Зоставить темні справи безумця попросив.
Промовив він: «Зло не для тебе, не трать чарівних сил».
Лиш посміхнувся темний маг і геть пішов,
Прийняла його холодна темрява, взяла в обійми нічь.
Сітку брудних помислів своїх продовжив він плести затим.
О, Артейум, священний острів! З бідою справиться непросто,
Хоч жахливої правди обличчя розкрите, мізерною кара була -
Для Маннімарко був закритий на острів шлях за ті діяння.
І він відплив на материк, щоб розпалити вогонь смерті.
«Того, хто носить вовче лице, ви до овець відіслали!» -
Хоч голосив Галеріон, та рішення було міняти пізно
«Не треба більше слів про нього», — старійшини відповіли отак.
Наш юний маг не в перший раз побачив їхню безсердечність,
Від чужих заховані очей, гордовиті та безпечні.
Наш юний маг не в перший раз рішення прийняв покинути Артейум,
Щоб до усіх вільних рас, построїв Гільдію свою,
Мистецтво магії донести, велич сил прадавніх.
Потім не раз поет прославив благії сходи його справ.
Світ змінив Галеріон, зруйнував псиджиків кайдани,
Та незабаром він побачив тлін: під гнітом темряви були готові
Упасти села і міста, чума грозила Тамріелю -
Лісам, озерам і морям. Жагая крові, наче звір
Став безрозсудним Маннімарко, над світом влади захотів.
Від некромантів всіх країв текли до нього всі пожертви:
Дитяча кров і мертвих тіл тліннії останки,
В яких жага розпусти тліла, отрути і поганки -
Усю гидоту світу збирав володарь безобразний.
Неначе павук плів він сіть в свої брудних хоромах.
Король хробаків. О, Маннімарко! Народження він гидким личам дав.
Безумною жагою руйнування, чумою, проказою, розтлінням
Його душа і плоть його отруєні навіки,
Хоч серце билось в нього, та нелюд він:
В гнилому тілі по венах слиз біг в цій істоті.
Урозріз з законами природи із-під землі вставала
Армада павших мертвяків, чаклування хворого витвір.
Прокляття древніх артефактів давали силу Маннімарко.
Узрів тоді Галеріон, біда яка я може статись,
Життя покласти він поклявся, щоб звіра знищить
І світ позбавить від напасті. Він Магів гільдію покинув,
Що в розбратах дурних ледь животіла, поки чума погрожувала світу.
На північ він пішов з військами, щоб гори ті зігріть спекотним боєм.
В краю тліну та хробаків сталась страшная битва.
Та перед тим Галеріон сказав: «Король хробаків, здавайся!
Як і завідано тобі, в могилу повертайся!»
Відповідь в ущелині жахливим сміхом відізвалась:
«Ти першим, нерозумний дід, в могилу відправляйся!»
Зштовхнулись маги у туж мить зі скверни темним поріддям.
Вогонь і крига цей край обняли, і у страху гори дрижали.
Хоровід блискавок розрядів кружляв у танці дикому,
Вирував війни вир, перетин сил великих.
На заклик темряви тіла бійців із попелу вставали
І в попел знов у спеці бою безмовно повертались.
Нема рахунку душам, що у ту нічь у мороку навік пропали.
Галеріон непереможний, неначе неприборкний лев,
Бився із нежиті ордою завзято та сміливо,
І серце яростю святою в грудях його горіло,
Світло несучи в темряву тіней. Цей маг не побоявся
В момент, коли Король Хробаків із логова з'явився
І показав своє лице, свій вигляд страшний, небачений до цього часу.
Роздався богомерзкий крик, і паща беззуба розверзлась.
І з кожним видохом своїм прокляття відригая,
Й повітря випорожненням цим, злосмердям, наповняя,
Місяць і зірки потушив, світ занурив у пітьму -
Він бився не жалкуя сил, та все ж пав у бою:
Король хробаків покинув світ, він в небуття скинутий навік.
Позбавлений світ від мерзенної скверни, і некроманти тікали геть,
Забувши забрать з собою у темряву хробачі прокляті творіння,
Що з того часу знайшли спокій під магів наглядом суворим.
З тих пір не гасне яскраве світло, що магією запалене:
Хоч і пройшло немало літ, почив Галеріон,
Та пам'ять про його діяння зберігають історії скрижалі.
І все ж темними ночами, коли все місто засипає,
Коли місяць на небі спить в безмовній тиші,
І тільки на кладовищі вогні колихаються в імлі,
Друзі мої, у ту нічну годину одну лиш думку майте
Що після смерті чекає спокій. Молитесь и надійтесь
Що влади Короля Хробаків ніхто із смертних не пізнає!