Міфи Шеогората (ориг. Myths of Sheogorath) — книга у декількох іграх серії The Elder Scrolls.
У The Elder Scrolls Online ця книга поділена на два томи: «Шеогорат та король Ліандір» записано у першому, а «Шеогорат винаходить музику» і «Змагання волі» разом становлять другий том.
Текст[]
Автор: Мімофонус
Шеогорат винаходить Музику[]
На світанку, коли світ був ще зовсім молодий, Шеогорат вирішив походити серед смертних. Він взяв образ джентльмена з ціпком і подорожував з місця на місце, лишаючись невпізнаним. Після одинадцяти днів та одинадцяти ночей, Шеогорат вирішив, що життя серед смертних більш нудне, ніж його існування в іншому вимірі.
"Що я можу зробити, щоб їхнє життя стало цікавішим?" — запитав він себе. В той же час молода жінка поблизу сказала задумливо сама до себе: "Звуки птахів такі гарні."
Шеогорат мовчки погодився з нею. Смертні не могли відтворювати гарні і натхненні співи птахів. Їхні голоси були жалюгідними та буденними. Він не міг змінити природи смертних, бо цим завідували інші Князі Даедра. Проте, він міг дати їм інструменти, які видавали б красиві звуки.
Шеогорат взяв незадоволену жінку і розірвав її на частини. З її сухожиль він зробив лютні. З її черепа і кісток рук він створив барабан. З інших кісток Шеогорат зробив флейти. Він дав ці дари смертним і так народилася музика.
Шеогорат та король Ліандір[]
Як відомо, король Ліандір був надзвичайно раціональною людиною. Він жив у палаці, що був невеличким, простим і без жодних прикрас. На нього було огидно дивитися. "Це все, що мені необхідно" — казав він, — "Навіщо мені витрачати гроші на розкіш, коли я можу віддати їх на армію чи використати для великих громадських робіт?"
Його королівство процвітало під розумним правлінням. Тим не менше, люди не завжди розділяли почуття короля щодо практичності. Вони будували будинки, що були гарними на вигляд, але не надто практичними. Вони присвячували час і енергію творам мистецтва. Великі події вони відзначали із великими фестивалями. Загалом, вони були абсолютно щасливими.
Король Ліандір був розчарований, бачачи, що люди не наслідують його і не ведуть скромного способу життя. Він міркував над цим протягом багатьох років. Нарешті, він дійшов висновку, що його піддані просто не розуміють, чого вони могли б досягти якби не витрачали б час на такі легковажні справи. Мабуть, думав він, його люди потребують більшої кількості прикладів.
Король оголосив, що нові будівлі мають бути простими, без жодних прикрас і не більшими, ніж потрібно для їх функціонування. Людям це не припало до душі, але вони любили свого короля і поважали новий закон. Через кілька років залишилося більше простих будівель, ніж прикрашених. Громадяни використовували зекономлені гроші для створення і придбання ще красивіших творів мистецтва і для влаштування ще більших свят.
Тоді король вирішив надати їм ще один приклад, як можна використовувати свій час і ресурси для практичніших цілей. Він заборонив усі твори мистецтва в місті. Люди були досить обурені, але вони знали, що король чинить так, як вважає за краще для них. Проте людську природу не так то легко зламати. Через кілька років королівство було позбавлене багатих будівель та будь-якого мистецтва. Але люди тепер використовували більше грошей і часу для вечірок та фестивалів.
З важким серцем король Ліандір відзначив, що до підданих треба ставитися, як до дітей. І, як і всі діти, вони потребують правил і дисципліни, що мають бути закладені великими авторитетами, які знають, як краще в житті. Він постановив, що у місті не має бути жодних гулянь. Співи, танці, музика — все було заборонено. Навіть їжа та напої були обмежені лише простими продуктами харчування та водою.
Люди були розлючені. Про повстання не могло бути й мови, бо король мав добре навчену і озброєну армію. Люди масово пішли в храми, вони молилися всім богам, навіть деяким Князям Даедра, щоб король Ліандір відмінив жорстокі закони.
Шеогорат почув людські молитви і вирішив відвідати Ліандіра. Він з'явився королю в снах, як поле квітів із зброєю замість пелюсток та обличчям Божевільного Бога в центрі. "Я Бог Творчості і Князь Божевілля. Оскільки ти не хочеш приймати перший мій дарунок, я наділю тебе в повній мірі другим."
З цього дня кожна дитина, що народжувалася в місті, була божевільною. Оскільки у немовлят не проявляються хвороби розуму, то ненормальність стала помітна через кілька років. Власний син короля був у числі жертв, що страждали від нападів та галюцинацій. Проте, король Ліандір відмовився зійти із свого шляху.
Коли його сину, Ґлінту, було 12 років, той вдарив свого батька, поки король спав. З останнього подиху Ліандір запитав: "Чому?" На це його син відповів: "Це найпрактичніша річ, яку я можу зробити."
Новий молодий король наказав вбити всіх палацових слуг. Він замовив великий фестиваль, щоб відсвяткувати початок свого правління та скасування Ліандірових законів. Він пригостив натовп тушкованим м'ясом, яке було приготоване з кістяків вбитих слуг. Далі король наказав пофарбувати східну стіну кожної будівлі в червоний колір, а західну стіну зробити в смужку. Він наказав всім громадянам носити оздоблені маски на потилиці. Потім спалив палац і почав будівництво нового.
У новому палаці король наказав зробити йому персональну кімнату без жодних дверей, бо він боявся, що маленькі лісові істоти нападуть на нього. Далі він постановив, щоб ця кімната не мала вікон, бо думав, що сонце і місяць заздрять йому і хочуть вбити його.
Так закінчилося царювання родини Ліандіра. Люди повернулися до своїх багатих будівель та урочистостей. Вони говорили і поводились, наче король ще був живим, і навіть використовували новий палац як дім для їхніх ненормальних дітей. Шеогорату цей результат сподобався. З цього часу місто було благословлене більшою кількістю талановитих митців та душевнохворих громадян.
Змагання волі[]
Якось, могутній чарівник на ім'я Рават пройшов Вітри Часу, щоб знайти Князя Шеогората. Його метою було отримати прихильність найпримхливішого серед Князів Даедра. Після того, як Рават знайшов Шеогората, він покірно сказав: "Княже, я прошу вас про одну-єдину милість. Я із задоволенням звів би тисячу людей з розуму в ім'я твоє, якщо б ти дав мені великі магічні сили."
На щастя для Равата, Шеогорат був у грайливому настрої. Він запропонував гру: "Я виконаю твоє бажання, якщо ти будеш у здоровому глузді через три дні. За цей час я зроблю все від мене залежне, щоб вивести тебе з розуму. Має бути дуже весело."
Равату не надто припала до душі ця нова угода. Він дійсно чекав з нетерпінням, щоб звести тисячу чоловік з розуму. Він сказав: "Княже, я шкодую, що потурбував вас своїм дрібним, егоїстичним проханням. Я знімаю свою нікчемну заяву і смиренно прошу дати мені покинути це місце."
Шеогорат лише розсміявся: "Занадто пізно, могутній Равате. Гра почалася, і ти маєш грати." Рават втік, але побачив, що всі виходи із даедричного царства закриті. Він безцільно блукав, постійно озираючись, підстрибуючи від кожного шуму. Він все чекав, що Шеогорат може почати, а тому кожна мить приносила нові жахи.
Через три дні Рават був переконаний, що кожна тваринка і кожна рослинка — інструмент Шеогората. Він не їв і не пив, побоюючись, що Шеогорат отруїв їжу та напої. Він не спав, бо боявся, що Князь Божевілля вторгнеться до нього у сни. (Що було нерозумно, адже сни то є область Верміни, най вона дарує нам Повноцінний сон).
Саме тоді Шеогорат з'явився. Рават закричав: "Ти поставив весь світ наглядати за мною! Кожна істота і рослина виконують твоє бажання, щоб звести мене з розуму!"
Шеогорат відповів: "Насправді, я нічого не робив. Ти сам збожеволів від своїх же страхів. Твої галюцинації доводять, що ти дійсно ненормальний, а отже я виграв. В той час як ти хотів зламати волю тисячі людей, я хотів зламати лише одну волю — твою."
З цього дня Рават виконує кожну примху Шеогората. Щоразу, як відважні мандрівники намагаються підійти до Шеогората, Рават попереджає їх: "Шеогорат вже всередині кожного з вас. Ви вже програли."