(Створена сторінка: {{Мультиігровий предмет | ім'я = 16 акордів божевілля, том ІХ | англійська назва = 16 Acc...) |
Немає опису редагування |
||
| Рядок 19: | Рядок 19: | ||
}} |
}} |
||
| − | *попередня книга - 16 акордів божевілля |
+ | *попередня книга - [[16 акордів божевілля, том IХ]] |
Версія за 16:26, 18 січня 2015
- попередня книга - 16 акордів божевілля, том IХ
Текст
Історія Малаката
У дні, що передували заснуванню Орсініума, зацькований народ орків постійно піддавався гонінням і переслідуванням ще більш лютим, ніж у наш час їх нащадки. Тому багато великих орсімерскі воїни мандрували, усуваючи будь-які перешкоди, що вставали на шляху свого народу. Про багатьох із них пам'ятають і понині, серед них Проклятий Легіон, Громміт Безволосий і благородний Еммег гро-Кайра. Цей останній воїн став би воістину легендою всього Тамріеля, не привертаючи він уваги певних принців даедра.
Еммег гро-Кайра був сином юної без чоловіка жінки, яка померла при його народженні. Він був вирощений шаманом свого племені, Грілікамогом, в горах, нині званих Нормарскими Висотами. Під кінець п'ятнадцятого року життя Еммег власноруч викував багато прикрашені лускаті обладунки, знак повноліття в його племені. У день бурі Еммег закріпив останню заклепку і, надівши важкий плащ поверх масивної броні, покинув своє село, щоб ніколи не повернутися. А слава про його подвиги завжди досягала будинку, захищав він купецькі каравани від нальотчиків або звільняв поневолених звіролюдей. Звістки про благородного воїна-орка були на устах навіть у бретонців, правда, часто тут був присутній і відтінок страху.
Минуло близько двох років з моменту досягнення ним повноліття. Гро-Кайра саме збирався розбити табір, коли тонкий голос окликнув його з густих сутінків. Дивно було чути слова рідної мови, вимовлені явно не орком.
"Лорд Кайра, - вимовив цей голос, - розповіді про твої звершення на вустах у багатьох, досягли вони і моїх вух". Вдивившись в морок, Еммег розглянув закутану в плащ фігуру, силует, спотворений і ефемерний у відблисках полум'я багаття. По голосу він спочатку вирішив, що з ним говорить стара, але тепер, придивившись, визнав, що це скоріше худий і довготелесий чоловік, хоча і не зміг розгледіти інших деталей.
"Можливо, - почав орк, насторожившись. - Але я не шукаю слави. Хто ти?"
Проігнорувавши запитання, невідомий продовжив: "Незважаючи на це, орсімер, слава сама знаходить тебе, і я приніс дар, гідний її". Плащ незнайомця злегка розсунувся, відкривши кілька блиснувших в місячному світлі гудзиків, з-під нього була витягнута якась зв'язка і кинута збоку від вогню між співрозмовниками. Еммег обережно розмотав ганчір'я, в яку було загорнуто вміст, і був вражений, виявивши широкий вигнутий клинок з вишукано прикрашеній держаком. Зброя була важкою, і Еммег зрозумів, що ретельно прикрашена головка ефеса служить практичній меті - для балансування значної ваги самого клинка. Нинішній вид зброї не дуже вражає, вирішив орк, але якщо зчистити іржу і вставити кілька каменів натомість відсутніх, то це буде зброєю, гідна воїна вдесятеро більше славного, ніж він.
"Його називають Хижий Дзьоб, - заговорив худий незнайомець, бачачи збудження на обличчі гро-Кайри. - Я виміняв його на секрет і коня в придачу в більш теплих місцях, ніж ці. Однак в моїх похилих роках мені пощастить, якщо я зумію хоча б підняти його. Буде правильно, якщо я передам його тобі. Володіння ним змінить все твоє життя ". Долаючи бажання знову доторкнутися до вигинутого благородного клинка, Еммег перемкнув увагу на прибульця.
"Твої слова приємні, старий, - сказав Еммег, не приховуючи підозр. - Але я не дурень. Ти одного разу вже виторгував цей клинок, і сьогодні бажаєш виторгувати щось за нього. Чого ти хочеш?" Плечі незнайомця опустилися, і Еммег був задоволений, що розкрив справжню мету дивного візиту. Вони посиділи ще, в результаті Еммег віддав купу хутра, гарячу їжу і повну жменю монет за незвичайний меч. До ранку мандрівника і слід прохолов.
У тиждень, що послідувала за пам'ятною зустріччю, так і не знайшлося приводу витягнути Хижий Дзьоб з піхов. Еммег не зустрів нікого в лісах, а раціон його склали дичина і маленький олень, підстрелені з лука. Він не шукав битв, спокій цілком влаштовував його, але на сьомий ранок, коли туман ще тримався під навислими гілками, слух Еммега вловив у лісових нетрях зрадницький скрип снігу і тріск гілок під вагою чиїхось кроків.
Ніздрі Еммега розширилися, але він перебував з навітряного боку. Не маючи можливості побачити або відчути візитера і знаючи, що вітер вже відніс його запах і попередив про його присутність, орк напружився і обережно витягнув Дзьоб з піхов. Еммег сам так ніколи і не усвідомив того, що сталося згодом.
Перший проблиск пам'яті Еммега гро-Кайри з моменту вилучення хижих Дзьоба з піхов відобразив вигнутий клинок, розтинає повітря перед ним і розбризкує кров по незайманому снігу, пологом покрившим землю. Другим спогадом стало відчуття шаленої жаги крові, яке оволоділо ним, але тут же він побачив свою жертву, дівчину-орка на кілька років молодша за нього самого, її тіло в рубцях огидних ран, здатних десятикратно вбити сильного чоловіка.
Відраза Еммега пересилила оволодівшим ним безумством: зібравши всю свою волю, він розтиснув пальці, що стискали руків'я меча, і дозволив клинку відлетіти геть. З дисонуючим дзвоном той прорізав повітря і потонув в заметі. Еммег втік геть, згораючи від сорому й жаху, накинувши капюшон плаща, щоб приховати обличчя від засуджуваного погляду світанкового сонця.
Всякий жахнувся б, прийшовши на те місце, де Еммег гро-Кайра вчинив розправу над однією з собі подібних. Нижче шиї тіло дівчини було обдерте і знівечене майже до невпізнання, а недоторкане обличчя застигло у вираженні непереборного жаху.
Саме на цьому місці Шеогорат провів потрібні ритуали і закликав Малаката, і два лорда даедра зустрілися над спотвореним тілом.
Подолавши гнів, що скував спочатку його мову, Малакат прогуркотів гортанним голосом: "Навіщо ти показуєш мені це, Божевільний? Тобі радісно бачити моє горе, викликане смертю моїх дітей?" З цими словами покровитель орсімерів кинув на співбесідника обвинувачуючий погляд.
"За народженням вона була твоєю, брат зацькований, - почав Шеогорат, зберігаючи повну серйозність. - Але в душі вона була моєю дочкою. Моя печаль не менш твоєї, і мій гнів не менше твого".
"Я в цьому не впевнений, - пробурчав Малакат. - Але право відплати за цей злочин належить мені, точно. Я не бажаю спору. Відступись". Коли страхітливий принц почав насуватися на нього, Шеогорат заговорив знову.
"Я не встану між тобою і твоєю помстою. Я навіть допоможу тобі. У мене є слуги в цій глушині, і я можу підказати, де знайти нашого спільного ворога. Я прошу лише використовувати зброю, яка виберу я. Убий злочинця моїм клинком і скину його в моє царство, де я візьму з нього своє. Тут же право благородної помсти воістину твоє ".
Малакат погодився на це, прийняв від Шеогората широкий меч і пішов.
Малакат виник на шляху вбивці - закутаної в плащ фігури, смутно видимої крізь буран. Проревев прокляття настільки страшне, що скарлючилися навколишні дерева, принц вихопив лезо з піхов і наздогнав утікача швидше, ніж дикий лис. Киплячо гнівом, він описав мечем дугу, відділивши цим голову його ворога від плечей, і встромив клинок в його груди, вибивши струменя крові, що окропили червоними бризками лускову броню і важкий плащ. .
Задихаючись від несподіваної люті і стрімкості власних дій, Малакат опустився на коліно, в той час як тіло перед ним важко повалилося назад, а голова відкотилася на широкий плоский камінь. Наступний звук розірвав тишу подібно блискавки.
"П-прости ..." - просипів голос Еммега гро-Кайри. Очі Малаката розширилися, коли він глянув на відсічену голову з поточною з рота кров'ю, але все ще чомусь живу. Її очі дико оберталися, намагаючись сфокусуватися на втіленні Малаката. Колись горді, очі воїна спливали сльозами печалі, болю, збентеження і пізнавання.
До свого жаху, Малакат тільки тепер усвідомив, що вбитий ним був не тільки одним з його дітей-орсімеров, але і в буквальному сенсі сином, яким він обдарував дівчину-орка роки тому. Нестерпно довгі миті двоє дивилися один на одного, пригнічені і приголомшені.
Потім, безшумний, як змащена сталь, Шеогорат виступив на галявину. Він підняв голову Еммега гро-Кайри і поклав її в маленьку сіру сумку. Шеогорат витягнув Хижий Дзьоб з трупа і повернувся, щоб піти геть. Малакат почав вставати, але знову опустився на коліна, знаючи, що він необоротно скинув свого власного сина в домен Шеогората, і оплакував свою помилку, поки хрипкі благання його сина не затихли за замерзлим горизонтом.